РОБОТА НА НОВИХ РИНКАХ БАЗУЄТЬСЯ НА ТРАДИЦІЙНІЙ ДОВІРІ ДО ПРОФЕСІОНАЛІВ НАШОЇ КОМПАНІЇ

 

Інтрев’ю виконуючого обов’язки директора ДП СЗТФ “ПРОГРЕС” Тараса Шийко в останньому номері журналу “Defense Express”

 

 

 

 

 

Виконуючий обовязки директора ДП СЗТФ “ПРОГРЕС” Тарас Шийко

 

 

«Наша компанія має давнішню історію та традиції . Наша команда володіє достатнім багаторічним досвідом для реалізації масштабних зовнішньоекономічних контрактів на нових для нас ринках. Саме цим ми на разі займаємося». Так заявив у розмові з головним редактором журналу Defense Express Сергієм Згурцем виконуючий обов’язки  директора державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» Тарас Шийко.

 

 

Де-факто, і де-юре, «Прогрес» – перший український «зброєносець».  ДП СЗТФ «Прогрес» було   створене рішенням Кабінету міністрів УРСР ще у 1990 році. Основним видом діяльності було визначено експортно-імпортні відносини на світовому ринку озброєння. Від дня  заснування компанія реалізувала значну кількість контрактів,  просуваючи  на експорт продукцію та послуги вітчизняних підприємств оборонного комплексу.

Але вже в новітній історії в роботі «Прогресу» була пауза довжиною в декілька років,  після якої,  здавалося,  відновити свої позиції на зовнішніх ринках буде просто неможливо.  Цьому передувало підписання «Прогресом» у 2009 році  наймасштабнішого  на той час договору на поставку нових бронетранспортерів БТР-4 та іншої техніки до Іраку. Контрактом було передбачено ремонт гелікоптерів МІ-8Т на суму 3,6 млн. доларів США, поставку шести літаків АН-32Б на суму 99 млн. доларів США та поставку 420 одиниць бронетранспортерів БТР-4 та спеціалізованих машин на його базі на суму 457,5 млн. доларів США.

Контракт виконати повністю не вдалося, і одною з причин стало те, що його виконання співпало зі зміною політичної влади в Україні у 2010 році. Зміна керівництва країни оперативно супроводжувалась призначенням в «збройові» компанії нових директорів і заснуванням у тому ж 2010 році монопольного концерну «Укроборонпром». Керівництво «Укроборонпрому» того періоду незабаром порушило всі домовленості з американськими посередниками, які супроводжували контракт з Іраком, спровокувавши конфлікт.  А компанія «Прогрес», яка укладала і виконувала іракський договір, була піддана ліквідації з усім вантажем супутніх неустойок.  

У 2011 р. всім  іноземним  партнерам, зв’язки з якими  напрацьовувалися протягом десятків років, було безапеляційно заявлено, що ДП СЗТФ «Прогрес» ліквідовується. « ЇЇ знищили, щоб  перенаправити комісійні на інші, «свої» фірми. Мова йшла про великі гроші» – пояснив мені тоді один з колишніх заступників концерну «Укроборонпрому».

У березні 2017 р. Печерський суд Києва дозволив Генеральній прокуратурі вивчити всі документи, що стосувалися діяльності уродженця Росії Дмитра Саламатіна, який в 2010 р. очолював спочатку «Укрспецекспорт», а потім «Укроборонпром». Втім, таких рішень суду у справі Саламатіна по запитах прокуратури було декілька. І всі вони стосуються розслідування зриву найбільшого військового контракту України щодо поставок техніки та озброєння до Іраку.

Тепер всі ці перипетії відносятсься до сфери відповідальності прокуратури. Але для виконуючого обов’язки директора ДП СЗТФ «Прогрес» Тараса ШИЙКО той період, як мені здалося, і сьогодні згадується досить емоційно.

Тарас Володимирович,  що відбувалося з компанією у період з  2010  по 2013 роки?

Як Ви знаєте, було прийняте рішення закрити компанію шляхом злиття її з «Укрспецекспортом». Компанія ніякої нової діяльності не проводила. Всі діючі контракти, які вдалося перепідписати з іноземними партнерами, були передані іншим спецекспортерам. Контракти, які не вдалося перепідписати, формально числилися за нами. На фірмі, грубо кажучи, залишилося  шість чи сім осіб,  які, загалом, забезпечували її згортання і закриття. «Контрактників» на фірмі не було. Була канцелярія, бухгалтерія і митниця, експортний партнер, який закривав старі контракти. Ніякої  нової комерційної діяльності не велося.

 З чим, на Вашу думку, було пов’язане  рішення про закриття «Прогресу»?

На мій погляд, рішення по закриттю компанії, швидше за все, було пов’язано з тим, що у тодішнього керівництва «Укрспецекспорту» і «Укроборонпрому» було завдання прибрати з ринку таких потужніх українських конкурентів, яким був «Прогресс», що були конкурентам, в першу чергу, для росіян. Наскільки я розумію, саме таким чином були створені проблеми з іракськими контрактами, саме через ці проблеми Україна була витіснена з ринку Іраку і туди зайшла Російська Федерація. Мені складно коментувати ситуацію. Нехай на це питання дадуть відповідь слідчі органи.

Як вдалося вивести «Прогрес» із штучно створеного забуття?

Мабуть, завдяки двом основним чинникам. У першу чергу – це люди, той колектив, який вдалося  зберегти. По-друге, саме ім’я «Прогресу» – компанії, яка на ринку військової продукції працює вже більше 25 років, і напрацьовані партнери, напрацьовані зв’язки, довіра і розуміння.  А це, загалом, найголовніше.

Чим обумовлене рішення реанімувати компанію? Нові реалії, брак фахівців, необхідність «відвойовувати» ринки?

В цілому, так. Хоча я не можу із стовідсотковою впевненістю говорити про мотивацію керівництва. Але, у всякому випадку, я думаю, що це абсолютно логічне рішення. Така компанія повинна продовжувати працювати, тому що «Прогресс» – це ім’я, це зв’язки, це напрацьований потенціал, котрий, як мені здається, втрачати неправильно.

 Як пауза відобразилась на ринках, де раніше традиційно працював «Прогрес»?  Іракський ринок ваш?

 У зв’язку із закриттям, а потім відновленням «Прогресу», деякі традіційні ринки нами були втрачені.

 Що стосується Іраку, тобто рішення на рівні «Укроборонпрому», згідно з яким іракським проектом займається компанія «Укрспецекспорт». Ми не працюємо за цим проектом ні з іракськими партнерами, ні з українськими виконавцями. Пакистан – самий традиційний ринок «Прогресу», ринок, на якому, загалом, зросла наша компанія, також перейшов в «Укрспецекспорт».

Серед наших давніх ринків за нами залишилася Польща. Польські партнери хотіли працювати саме з нами. Ми працюємо з польськими партнерами дуже багато років, здається, десь із 2005 року. В основному, це авіаційний бізнес: ми допомагаємо в ремонті та обслуговуванні польського літакового парку МІГ-29 і Су-22. На даному етапі мета нашої компанії – вихід на нові для нас ринки. І це саме те, чим ми зараз займаємося.  Мені здається, що це нам під силу.

Чи можете Ви стверджувати, що «Прогрес» вже знову міцно встав на ноги?

Так, саме так. Коли нас, декількох чоловік із старої команди «Прогресу», запросили сюди відновлювати діяльність  компанії, ми поставили собі завдання – досягти стабільності протягом 2014-2015 років. З цим завданням ми впоралися. Як Ви розумієте, підняти непрацюючу три або чотири роки компанію досить складно. В 2016 році перед нами стояла більш амбітна задача, яку ми самі собі поставили – вийти з якимись вагомішими результатами на ринок,  і  нам це вдалося.  Нам вдалося підписати досить масштабні контракти з партнерами із Сполучених Штатів Америки і Саудівської Аравії,  партнерами з інших країн. Ми прагнемо і прикладаємо всі зусилля  для того, щоб просувати на ринку продукцію українських підприємств. Так, у нас традиційно хороші стосунки  з Конструкторським Бюро «ЛУЧ», тому ми поставили собі завдання забезпечити реалізацію саме в інтересах цього українського виробника. Тим паче, що це достатньо важливе підприємство в нашому ОПК. Ми  вбачаємо потенціал в продукції цього підприємства, завдяки чому нам і вдалося реалізувати задумане на нових ринках.

 Робота на ринках країн  Персидської Затоки потребує особливих  підходів до забезпечення фінансування подібних проектів. Чи є якісь складнощі, котрі вимагають більшої уваги держави до цих нюансів?

 Так, складнощів багато Ми знаходимося в певній ізоляціі. Тобто це, здавалося б, санкції проти Російської Федераціі, але у зв’язку з озброєним  конфліктом це відображається і на нас. І хочеш – не хочеш, але це накладає свій відбиток на бізнес-процеси, на те, що ми намагаємося робити з нашого боку. З великим здивуванням ми виявили, що, приміром, банківські системи України і Саудівської Аравії практично не мають між собою прямих контактів. Ті контакти, які  колись були, були зв’язані  лише з якимись випадковими  постачаннями зерна або іншої сільськогосподарської продукції. І, на жаль, це було досить давно. Тобто крім того, що ми зайшли на ринок і докладаємо зусиль для того, щоб реалізувати контракти, ми фактично ще і сприяємо налагодженню відносин  між банківськими секторами двох країн.

Тобто, цей ринок важливий, оскільки він вкрай ємкий, вкрай цікавий, що грає  ключову роль у цьому регіоні, і тому, що може бути локомотивом у просуванні нашої продукції, реалізації контрактів з іншими країнами регіону?

Однозначно, так. Але при всьому цьому ми повинні розуміти, що ми лише заходимо на цей ринок. На нас дивляться дуже пильно, є певна настороженість, і помилка просто недопустима абсолютно.

 І, наскільки я розумію, вкрай важливе виконання контрактів й іншими українськими компаніями, які працюють з цією країною, включаючи і ракетний, і авіаційний напрями?

Однозначно. Нам на разі ні в якому випадку не можна повести себе з цією країною неправильно, а в даній ситуації — це критично важливо для нас.

 Чи працює «Прогрес» з новими проектами,  які  зв’язані  із створенням нових зразків  техніки, що надалі також можуть реалізовуватися на ринку?

Випробування нових захисних матеріалів на полігоні

У нас є спільні проекти з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченко, з факультетом фізики, разом з науковими співробітниками якого ми ведемо ряд таких робіт. На мій погляд, основна проблема у нас в країні – розрив у системі, розрив між науковими відкриттями, ідеями і тим, як поставити їх на потік, запустити їх у виробництво і зробити так, щоб вони були не лише затребувані, але й реально застосовувалися в промисловості. Ось ми, загалом-то, і допомагаємо в цьому. Одна із розробок являється досить цікавою. Вона пов’язана з новими матеріалами, які ми намагаємося застосувати для захисту БТРів, для захисту корпусів від пробиття. Тема актуальна, у тому числі  й у зв’язку з озброєним конфліктом з Російською Федерацією на сході України. Ми розуміємо уразливість нашої техніки,  також стоїть  завдання Міністерства оборони України відносно того, щоб захистити нашу техніку від 7,62-мм, 12,7-мм боєприпасів і боєприпасів більш крупного калібру.  Крім того, ведуться розробки по створенню універсальних стрілецьких комплексів.

Наприклад,  у кінці минулого року по одному з таких комплексів закінчилися випробування. Він вже прийнятий на озброєння Міністерства оборони. Природно, є визначені експортні задумки і в цьому напрямку.

Чи виконує «Прогрес» замовлення в інтересах Міністерства оборони України?

Я думаю, що є достатньо багато компаній, які хочуть займатися імпортом, і мені здається, що тієї конкуренції, яка існує між ними, досить. Друга причина такої політики – і вона абсолютно усвідомлена з нашого боку- полягає в тому, що імпортом, я вважаю, повинні займатися, швидше за все, самі замовники.

 

 Розпитував

 Сергій ЗГУРЕЦ,  Defense Express